У Миколаєві Су-24 ставлять на крило

[stailker]

У вітчизняних засобах масової інформації не раз повідомляли про внесок українських оборонних підприємств у зміцнення українських Збройних Сил. Харків дає танки та бронетранспортери. Рівне – гармати. Київ, Житомир, Львів — бронетранспортери та спеціальні автомобілі. І це — лише найбільші ремонтні підприємства. А скільки їх менших, де кується наша зброя. І тільки про внесок українських авіаремонтників майже нічого не чути. Невже вони працюють в тому ж ритмі, що і рік, і три тому назад?

Миколаївський авіаційний ремонтний завод “НАРП” ще не так давно перебував на межі виживання. З одного боку — досвідчений колектив, здатний проводити ремонт великих та складних літаків, таких як Ту-22 різних модифікацій, Ту-95 та його морський варіант Ту-142, двигунів для бойових кораблів та газоперекачувальних станцій, найсучаснішого обладнання літаків і двигунів, їх вузлів й агрегатів та цехи, за розмірами і оснащенням яких більше немає на жодному українському авіаремонтному підприємстві. А з іншого — багаторічні пошуки замовлень, безгрошів’я, що змусило займатися налагодженням виробництва широкого спектра товарів народного споживання від надувних човнів і аж до легких літаків НАРП-1, який розробили та на початку 2000-х кілька років поспіль випускали у Миколаєві. Та згодом від цього з різних причин довелося відмовитися. З заводу почали звільнятися досвідчені майстри та інженери. Часто змінювалося керівництво підприємства, а з ним — і “основні напрямки зосередження зусиль”. Так колектив зустрів 2014 рік.
Сама доля ніби передбачила, що військовому авіаремонтному підприємству необхідно займатися виключно ремонтом військових літаків. Для НАРПу, з його велетенським складальним цехом, — найбільших, які є на озброєнні Збройних Сил України.
У 1993-му, всього за один рік, на НАРПі був освоєний середній ремонт Су-24М/МР. Наступний крок — освоєння капітального ремонту літака, а згодом — його ремонту за технічним станом з об’єктивних та суб’єктивних причин розтягнулося на десятиліття.
— Не так давно, — розповідає про сьогодення Миколаївського авіаремонтного заводу його директор Віктор Кирницький, – ми передали для бригади тактичної авіації перший за останні роки відремонтований нами бомбардувальник, який буде експлуатуватися за встановленими після ремонту ресурсами. Символічно, що він перший на нашому підприємстві отримав піксельний камуфляж. В цеху майстри завершують складання наступного. Це наш внесок у боротьбу на сході України.
Та не лише бомбардувальники і розвідники Су-24 – сьогодення НАРПу. Цех, де ремонтують літаки, вражає своїми розмірами. І чільне місце в ньому займає красень Іл-76. До освоєння ремонту цього військово-транспортного літака Миколаївський авіаремонтний завод йшов багато років. На початку, в 90-х, це було виконання регламентних робіт на транспортниках різних модифікацій. Наступним етапом стало освоєння контрольно-відновлювального ремонту Іл-76МД, Іл-78, а також середнього ремонту двигунів Д-30КП (КП-2) у кооперації з іншими підприємствами оборонно-промислового комплексу України. В результаті на підприємстві відремонтували кілька українських Іл-76МД, котрі отримали допуски на польоти в Європі. Саме завдяки роботі миколаївців став можливий успіх багаторічної операції “Козаки на кризі” із забезпечення всім необхідним датських баз на острові Гренландія.
В той же період був освоєний середній ремонт агрегатів для заправки літаків у повітрі УПАЗ, а згодом на НАРПі були відремонтовані кілька Іл-78 за міжнародним контрактом та переобладнані у повітряні паливо-заправники. Замовники порівняли якість роботи миколаївців з тим, що представляють на міжнародний ринок інші виробники, і зробили відповідні висновки. От і зараз в цеху стоїть черговий велетень, що незабаром, оснащений паливо-заправними агрегатами, полетить у Китай. З кожним новим літаком якість роботи підвищується, адже працівники набувають досвіду.
Для цеху з ремонту двигунів, який очолює Григорій Кикоть, освоєння середнього ремонту двигуна Д-30КП стало серйозним випробуванням. По-перше, через те, що для спеціалістів це — новий тип двигунів. Та й самих спеціалістів, кваліфікованих, котрих не потрібно вчити, після років простою на підприємстві залишилося небагато. До того ж, робота потребувала узгодження темпів освоєння з суміжниками, налагодження співпраці. Та сьогодні ці неприємні моменти позаду.
— Ми, спільно з колегами з Луцька та Запоріжжя, вже відремонтували кілька двигунів, — розповідає начальник цеху. — Вони уже встановлені на літаки інозамовників, відправлені до частини Збройних Сил України.
Обсяги роботи, що значно зросли у результаті замовлення, отриманого останнім часом щодо ремонту української військової техніки, стали причиною повернення в цехи досвідчених спеціалістів, що ще не так давно вимушені були звільнитися у пошуках заробітків. На робочі спеціальності набрали молодь, котра бажає отримати відповідний фах. Випускники вузів стають інженерами.
Особливо це помітно у цеху по ремонту авіаційного, приладового, радіообладнання та озброєння літаків, який утворився внаслідок реорганізації на підприємстві. Керівником цеху став Володимир Дембовський, який до того був начальником цеху ремонту радіообладнання.
— Нам вдалося зберегти кістяк, багатьох висококваліфікованих спеціалістів, — говорить він. — Саме завдяки їх досвіду та професійним навичкам ми сьогодні вирішуємо неординарні завдання, які стоять перед колективом. Вони не лише виконують ремонт обладнання літаків, а й навчають молодь, яка з часом прийде на зміну. Досвідчений майстер Рафік Сайфулін запевнив, що з одного з молодих спеціалістів, яких він навчає, згодом буде кваліфікований майстер.
Особливістю ремонту бойових літаків у 2014 році, всіх, без винятку, стало те, що з Росії неможливо отримати необхідні для цього запчастини, вузли та агрегати на заміну тих, що вийшли з ладу. І у попередні роки це було не просто. Та ситуація нинішнього року за складністю перевершила все, що було раніше. Повний комплект радіоелектронного обладнання літака Су-24М складає понад півтори сотні основних приладів та блоків. У свою чергу, багато з них теж у своєму складі мають до десятка складових. З цієї кількості таких, що за Радянського Союзу випускалися в Україні, – одиниці. У 90-х це не стало б проблемою: Україна отримала у спадок кількасот бомбардувальників цього типу, з яких використовувала лише незначну частину, тому знайти справний блок на базах зберігання довгий час не було проблемою. Проте роки пройшли.
— Сьогодні, — відмічає начальник цеху, — доводиться ремонтувати блоки, замінюючи в них окремі елементи. Радіосхеми деяких з них є. В інших випадках застосовуємо нестандартний підхід. Так, наприклад, нещодавно один з майстрів за добу, вивчивши плату та розміщення деталей, намалював схему приладу й відремонтував його.
А відносно окремих блоків доводиться приймати кардинальні рішення: по можливості їх замінюють на сучасні аналоги, часто з набагато кращими характеристиками. Основна проблема — сумісність сучасних цифрових та застарілих аналогових приладів. Перша спроба була проведена кілька років тому, коли для одного з інозамовників таким чином модернізували два Су-24М. З того часу нарікань не було, отже, конструктори НАРПу – на правильному шляху. Нині для українських Су-24М/МР таких замін зроблено більше.
Події останнього року переконали всіх у необхідності потужних, технічно оснащених Збройних Сил України. Авіація стане важливою їх складовою. Враховуючи, що українські бойові літаки вже перетнули 20-літній рубіж, переоцінити внесок ремонтних підприємств у справу оснащення армії зброєю важко. І Миколаївський авіаремонтний стає важливою складовою цього процесу.