Чий «броньований кулак» міцніший

[stailker]

Одним із аспектів ворожої пропаганди, який став напрямом інформаційної інтервенції проти нашої держави, є те, що Україна воює застарілим озброєнням, що в рази поступається російським розробкам. Чи не десятиліття вся інформаційна машина нашого агресивного сусіда промивала мізки і своїм громадянам, і жителям навколишніх держав про непереможність «новітньої» російської зброї.

Але при більш детальному огляді стає зрозумілим, що чимало нібито сучасного російського озброєння — просто невдалі переробки радянських зразків. До речі, створених здебільшого українцями на українських підприємствах. От візьмемо, наприклад, гордість російської ударної сухопутної сили основний бойовий танк Т-72. Його перша модифікація була прийнята на озброєння в Радянському Союзі ще 1973 року. За задумом тодішніх генералів, ця бойова машина мала стати основним «броньованим кулаком» у добиванні «підгнилого Заходу». Однак, як відомо, СРСР розпався і без будь-якої локальної війни. Після зникнення з карти цього комуністичного монстра у Збройних Силах України залишилась певна кількість різних модифікацій танка Т-72. Однак керівництвом Збройних Сил України було прийнято рішення зняти їх з озброєння. Головних причин було дві. Перша — цей танк повністю виготовляється в Росії. А друга — його обслуговування є вкрай дорогим.

Однак після прийняття рішення про зняття Т-72 з озброєння керівництво нашого військового відомства отримало чимало критики на свою адресу. Мовляв, на озброєнні у ЗС України залишились більш старі Т-64. Однак «шістдесятчетвірки» повністю виготовляються в Україні, а за наявності талановитих інженерів та зброярів вони легко вдосконалюються до вимог часу.

Головний сержант танкової роти Євген Федорчук:

— Упродовж мого перебування в зоні антитерористичної операції нам вдалось захопити кілька російських сучасних модифікованих Т-72. І можу сказати, що вони програють нашим Т-64 у всьому. Наші танки, на мою думку, значно кращі. По-перше, на 5 кілометрів за годину «росіяни» повільніші, по-друге, в них немає кількох важливих бойових систем, які є на наших бойових машинах. Електроніка в Т-72 і складна, і слабка, нею важко користуватись під час бою. Про ремонт та обслуговування російських машин у польових умовах навіть не йдеться.

Сьогодні, маючи досвід ведення бойових дій з російськими найманцями, які воюють із сучасними зразками «імперської» зброї, вже можна порівняти реальні бойові характеристики, скажімо, танків. Мій співрозмовник — головний сержант танкової роти Євген Федорчук. У складі свого підрозділу цей мужній патріот воює вже понад півроку, звільняючи Донбас з чіпких пазурів російських терористів, беручи участь у танкових дуелях з російськими танкістами.

За словами танкіста, «шістдесятчетвірка» є простою для опанування будь-ким — як механіками, так і членами екіпажу. Він навіть порівняв танк із «жигулями», використання яких не потребує особливих умов та умовностей. А одним із головних плюсів наших танків головний сержант танкової роти Євген Федорчук назвав майже стовідсоткову можливість їхнього ремонту в польових умовах без використання якихось додаткових пристроїв та механізмів.

— У наших машинах просто немає такого механізму, який би не піддавався повноцінному ремонту, — зазначив танкіст. — На відміну від росіян у нас все просте і доступне.

Окремої критики від українського танкіста зазнало і, так би мовити, внутрішнє обладнання машин нашого ворога.

— Для того, щоб навчити пересічну людину користуватись системою ведення вогню, в наших танках потрібно дві, щонайбільше — три години, — підсумовував головний сержант танкової роти Євген Федорчук. — У росіян це купа тумблерів, кнопок та защіпок, які під час ведення активного бою важко використовувати, та й вивчити алгоритм їхнього застосування дуже складно. А все має бути відточене до автоматизму, адже на полі бою від долі секунди залежить твоє життя.

Крім цього, важливим аспектом є заміри відстані до цілі. В наших танках всі поправки (на погодні чинники, тип боєприпасів тощо) вводяться автоматично. Росіяни ж мають робити це вручну.

— Абсолютно ніякої критики не витримує російський автомат заряджання, — продовжує танкіст. — Він надзвичайно примхливий. Постійні відмови та поломки навіть за незначного використання. А в наших танках можна вести заряджання навіть з відсирілим боєзапасом. Крім цього, український автомат заряджання дозволяє вести бій за повної його поломки або за відсутності навідника. Тоді заряджання можна провести вручну.

Важливим аспектом у бою є кучність та дальність стрільби. І в цьому ми теж маємо перевагу.

— Під час ведення боїв ми з танкової гармати Т-64 легко влучаємо в ціль розміром два на чотири метри, яка знаходилась на відстані у понад п’ять кілометрів, — розповів Євген Федорчук. — З російського танка це просто неможливо зробити. Там немає, скажімо, виправлення похибок на вітер тощо. А в нас усе це є.

До речі, наша ходова теж краща. За словами танкіста, за чотири місяці українські машини «пробігали» понад три тисячі кілометрів без суттєвого втручання в ходову та трансмісію. Росіянам же потрібно «обслуговувати гусениці» чи не після кожного виходу. Також наші танки значно економніші за ворожі.

Досвід бойових дій довів, що і підготовка наших екіпажів краща, ніж у росіян. Адже наші танкісти вправно влучають у цілі за 500–600 метрів і на гранично далеких відстанях. А ще вони можуть вести бій і з ходу, і з вогневих позицій.

На цій неоголошеній війні наші танкісти не рахували і не рахують знищені одиниці ворожої техніки чи живої сили. Вони кажуть, що просто захищають Україну. Так було і буде надалі.

Тарас ГРЕНЬ,

«Народна армія»