Журналіст «ВЗ» побувала на Львівському авіаційно-ремонтному заводі – єдиному в Україні, де ремонтують винищувачі МІГ-29.Більшість із опитаних мною знайомих на запитання: “Чи знаєте, що у Львові є авіаційно-ремонтний завод?” відповідали: “Перший раз чую”. Донедавна не мала поняття про існування заводу і я. Нещодавно самій довелося побувати на Львівському державному авіаційно-ремонтному заводі — коли його інспектував генеральний директор державного концерну «Укроборонпром» Роман Романов (підприємство є складовою концерну).
( Read more... )Особливо пишаються підприємства “Укроборонпрому” оперативно впровадженою програмою імпортозаміщення. Йдеться про виготовлення деталей, які раніше поставлялися від виробників Російської Федерації.
У деяких цехах впадає у вічі раритетне обладнання — верстати, пофарбовані у “радянський” зелений колір, із приборними щитками і шкалами характерного дизайну. Є навіть старі креслення. Уся ця документація — російською мовою, адже за 26 років української незалежності ми не спромоглися створити технічні словники і термінологію. Саме тому, зауважила, працівники авіаремонтного з виробничих питань переважно спілкуються російською. Старі верстати могли би стати окрасою музейних експозицій. “Був у нас верстат 1915 року, — розповідає працівник пан Іван. — Уже не працював, хоча був у робочому стані, стояв окремо на подіумі. Шкода, що розібрали на деталі. Треба було його залишити!”.
“Треба зрозуміти специфіку нашого підприємства, — пояснює Роман Качмар. — Багато стратегічного обладнання завод отримав після Другої світової війни по ленд-лізу. Це австрійське, німецьке обладнання — токарні, фрезерні, шліфувальні верстати, які досі працюють. Ми самі іноді підсміюємося з цього. Специфіка ремонтного виробництва в тому, що немає поточного виробництва деталей. У нас фактично штучне виробництво. Тому для виробництва однієї деталі немає потреби в обробному центрі з цифровим управлінням, серйозного верстатного обладнання. Але у зв’язку із запровадженням імпортозаміщення, ми, як і більшість підприємств “Укроборонпрому”, переоснащуємо свій верстатний парк. Це — великі гроші, тому процес іде поступово. Наприклад, у механічному цеху є високошвидкісний обробний центр американської фірми HURCO. Зараз у закупівлі — токарний обробний центр. Але надсучасне обладнання — не самоціль. Наша мета — рентабельна робота у рамках визначених завдань”.
Пройшовши усі етапи ремонту у різних цехах, літак прямує на льотно-випробувальну станцію. Для цього у штаті заводу є один пілот. З заводу вирулює на злітно-посадкову смугу, спільну з аеропортом. Робить два випробувальні польоти, потім — ознайомчий політ (вже з пілотом експлуатуючої частини), після чого летить у полк. Літак для інозамовника після двох випробувальних польотів розбирають на крупно-агрегатні одиниці, вантажать у транспортний літак, і він прямує у країну за призначенням. Туди ж летить львівська бригада спеціалістів. Там складають і “обльотують” машину. Замовник робить ознайомлювальний політ. Після цього підписує акт готовності й авіазаводу перераховують кошти.
Як і на кожному підприємстві, на авіазаводі є свої легенди. Наприклад, заводоуправління (центральний офіс по-сучасному) тут досі називають “штабом”. Назва залишилася з часів Другої світової війни. Працівники на умови роботи не скаржаться. Середня зарплата — 8,5 тисячі (працює приблизно 900 осіб), стабільна робота, на території є їдальня, де стандартний обід обходиться у 20 гривень (решту доплачує підприємство).
Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua/economics/197992-na-krylo
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
